ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДОКУМЕНТА: ІСТОРІЯ, СУЧАСНІСТЬ, ПЕРСПЕКТИВИ
М.С. Слободяник
/м. Київ/
ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДОКУМЕНТА:
ІСТОРІЯ, СУЧАСНІСТЬ, ПЕРСПЕКТИВИ
Дослідження документа має багатовікову історію, у якій виділяються емпіричний і теоретичний етапи.
Першою теоретичною працею, що дістала широке визнання у професійної широкої спільноти, є «Трактат про документацію» бельгійського дослідника Поля Отле. Видатний вчений обґрунтував, що теорія документації вивчає: книгу у широкому контексті; документ – книгу (видання) та адміністративний (управлінський) документ; документацію (поняття, за своїм наповненням близьке до сучасного розуміння теорії інформаційно-аналітичної діяльності).
Теорію документації Поля Отле відрізняє широкий погляд на поняття «документ», який розглядається авторитетним автором як своєрідна сировина для подальшого інформаційного опрацювання.
Тривалий час теорія документації Поля Отле, який є фундатором інформаційної концепції науки про документ, домінує та активно розвивається у більшості країн світу. Серед послідовників інформаційної концепції документознавства – російські та українські дослідники, що мають значний досвід роботи у сфері наукової інформації: Г.Г. Воробйов, Р.С. Гіляровський, О.І Михайлов, І.Г. Моргенштайн, М.С. Слободяник, А.В. Соколов, А.І. Чорний та ін.
Від середини 1960-х років у надрах радянського документознавства почалося формування спеціалізованої концепції документознавства, основним об’єктом якої стала управлінська (організаційно-розпорядча) документація. Саме ця концепція була домінуючою в СРСР і сьогодні посідає чільне місце на теренах СНД.
На межі століть розпочалось повернення до традиційної широкої концепції документознавства у працях Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяника, Ю.М. Столярова, Г.М. Швецової-Водки, частково - С.Г. Кулешова.
З’явилась перша монографія російського дослідника Е.О. Плешкевича, присвячена формуванню загальної теорії документа, яка ґрунтується на спробі поєднання спеціалізованої (архівно-діловодної) та інформаційної концепції документа.
Проте поряд з інтеграційним процесом формування загальної теорії документа посилюються і тенденції диференціації. Зокрема у публікаціях Н.М. Кушнаренко і Ю.М. Столярова здійснюється спроба обґрунтування паралельного існування двох наук з однаковою назвою «документознавство», що відрізняються широким і вузьким розумінням базового поняття «документ». Вихід з даної ситуації автори вбачають у перейменуванні науки про документ у широкому контексті на документологію. Проте фактично Ю.М. Столяров і Н.М. Кушнаренко вважають об’єктом документології книгу у широкому контексті. Ця пропозиція викликає неприйняття і гостру критику з боку книгознавців (В.В. Добровольський, М.А. Низовий).
З’явилися також інші точки зору на співвідношення документології і документознавства. Зокрема, Г.М. Швецова-Водка розглядає документологію як комплекс наук про документ – засіб передачі соціальної інформації.
С.Г. Кулешов погоджується з виокремленням документології у межах комплексної наукової дисципліни (документознавства) і з позначенням її загальнотеоретичного розділу «загальне документознавство».
На нашу думку, в загальній теорії документа виділяються два напрями: фундаментальний (документологія) і домінуючий нині прикладний (документознавство). У міру розвитку єдиної науки співвідношення її фундаментальної і прикладної частин може змінюватись, внаслідок чого можлива зміна назви науки з документознавства на документологію.
Загальна теорія документа має складний об’єкт: документ-користувач. Її предметом є закономірності функціонування документів і документоутворень як каналів соціальних комунікацій, орієнтованих на задоволення потреб суспільства та особистості у поточній і ретроспективній документній інформації (у значенні поняття «документ», запропонованого П.Отле).
Основним результатом документознавчих розвідок є нові знання з історії та теорії документа і документоутворень. Це дає підстави для віднесення загальної теорії документа як до історичних, так і до інформаційних (соціально-комунікаційних, за переліком ВАК України) наук.
